Масових протестів громадян, спричинених падінням рівня життя, в Україні не буде

23 січня 2009
Коментарі

Як правило, ріст незадоволення життям спонукає народ до активних виступів супроти влади i призводить до масових протестів в країні. Фактично за останні три місяці кризи у світі такі процеси вже почалися в деяких країнах. Першою із країн Західної Європи «запротестувала» Греція, зараз ці процеси перекинулися на країни Балтії та Болгарію. Якою є ймовірність акцій протесту в умовах соціально-економічної кризи в Україні – це питання досліджував Інститут соціології НАН України та Фонд «Демократичні ініціативи» . Про результати опитування громадської думки розповідає керівник фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс», завідувач відділу Інституту соціології НАН України Олександр Вишняк.


Ставлення громадян України взагалі до соціальних протестів (не особисте, а загальне) аналізується в Інституті соціології і досліджується Фондом „Демократичні ініціативи” вже багато років. Тож, слід сказати, що сьогодні рівень протесаної активності суспільства фактично один із найнижчих за всі роки незалежності України. Найвищим він був напередодні і після Помаранчевої революції, і тоді був зумовлений радше політичним, а не економічним чинником. До речі, низьким був рівень активності в Україні і в 1994–1995 роках — під час теж колосальної економічної кризи, яку тоді переживала щойно народжена наша держава. Тому є підстави вважати, що загальне ставлення до протестів в Україні в умовах кризи навіть дещо знижується, ніж зростає, тобто люди під час занепаду економіки перебувають у стані шоку, який не сприяє зростанню протесту і активності.

Якщо розглядати особисту участь в акціях протесту, то порівняно з 2002 роком, коли були отримані аналогічні дані (а наступний, 2003-й рік, нагадаємо, був роком економічного піднесення в Україні), частка тих, хто у будь-якому разі готовий брати участь в акціях протесту, значно знизилася (у два рази). Так, у 2002 році таких «активістів» було 19%, сьогодні – 9%. Водночас знизилася і частка тих, які у будь-якому разі не готові брати участь в акціях протесту: було 40%, нині – 29%.
 

Основна частка населення (і цей показник суттєво зріс) зазначає, що рівень їхньої участі в акціях протесту залежатиме від того, за що чи проти чого ці акції будуть спрямовані. Тобто народ став більш розбірливим – він не готовий будь-що брати участь в акціях протесту, однак і не готовий зайняти пасивну позицію. Його позиція визначатиметься метою цих акцій, хто їх організовуватиме і заради чого вони спрямовані. Саме така позиція зараз зростає. І це свідчить про те, що одночасно в акціях протесту брати участь багато людей не буде. Люди зважатимуть на те, які ставитимуться цілі організаторами акцій протесту, і лише тоді вирішуватимуть для себе – брати в них участь чи ні.

Щодо регіонального розподілу, то найбільш позитивно ставляться до акцій протесту незалежно від мети жителі Західної України, тут 13% готові за будь-яких умов брати участь в акціях протесту, тоді як в усіх інших регіонах таких близько 8%.
Водночас і в Західній Україні, і на Донбасі, і в Криму – найвищий показник тих, хто не готовий брати участі в акціях протесту. Якщо врахувати, що в Західній Україні завжди були найвищі показники безробіття, а на Донбасі і в Криму безробіття сьогодні в умовах економічної кризи швидко зростає, то це свідчить про те, що люди радше готові терпіти і шукати нову роботу у разі втрати роботи і заробітку, ніж брати участь у акціях протесту.

Хоча існує показник – 9% – тих, хто готовий у будь-якому разі брати участь в акціях протесту – мало це чи багато? Під час Помаранчевої революції тією чи іншою мірою брали участь у акціях протесту 15–16% громадян, але активно брали участь всього 6–7%. Тому, вважаю, що показник ( 9%) тих, хто готовий у будь-якому разі брати участь в акціях протесту і зараз взяв би у них участь, досить високий. В світі загально прийнято, що якщо 15% людей активно піднімаються проти будь-якої влади, то це вже революція. У революції ніколи не брало участі, скажімо, 50% чи 60% людей. Тобто 15% – це фактично критична маса. Сьогодні в Україні до цієї критичної маси далекувато, тому що навіть на декларативному рівні готових будь-що взяти участь у протестах тільки 9%. Але якщо врахувати, що 40 % із лишком громадян готові взяти участь в акціях протесту залежно від їх мети, то резерв «протестувальників» виявиться дуже великим.

Щодо мотивів, заради яких люди готові вийти на акції протесту, то насамперед домінують чинники економічного плану. Однак, слід сказати, що жоден мотив на сьогодні не є для громадян таким важливим, аби вивести їх на акції протесту. Про це сказало 24% громадян. Ще близько 20% не знають, заради чого вони могли б взяти участь у тих чи інших акціях непокори.
Найбільш важливими для людей причинами, які можуть спонукати їх вийти на вулиці, є різке погіршення умов життя – 36%, зростання цін на продукти харчування і предмети першої необхідності – 30%, а також втрата роботи і несвоєчасна виплата заробітної платні – 22%.
Такі чинники, як політичні переслідування, спонукали б до протестів лише 2,4% громадян, недієздатність Верховної Ради – 10%, банкрутство банків – 6%.

Серед тих 9% громадян, які найбільш протестно налаштовані, структура мотивів виявилась найбільш залежна від економічних чинників: 69% із них готові взяти участь у протестах у зв’язку з погіршенням умов життя, 55% – у зв’язку зі зростанням цін на предмети першої необхідності, 44% – у зв’язку з втратою роботи, 36% – у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної платні, 38% – у зв’язку зі зростанням плати за житлово-комунальні послуги. Водночас решта показників протестної активності, в тому числі і політичні мотиви, у цієї протестно налаштованої категорії громадян виявилися також десь у 2–3 рази вищі, ніж серед пересічних мешканців України.

Треба сказати, що домінування економічних мотивів у найбільш налаштованих громадян України,свідчить про те, що масових акцій в країні не буде. Економічні мотиви завжди роз’єднують людей, а не об’єднують. Адже зовсім різні інтереси у тих, хто має депозит у банку, і тих, хто має кредит у банку. Протилежні інтереси; у тих, хто виробляє продукти харчування, і тих, хто їх споживає; у тих, хто виробляє промислові товари для населення, і тих, хто їх купує. Люди, які працюють у різних галузях економіки, чудово розуміють, що якщо вони досягнуть своїх цілей, то хтось інший на цьому втратить. Одні інтереси завжди зіштовхуватимуться з іншими. А тому можна зробити висновок, що незважаючи на домінування економічних мотивів, акції протесту в Україні не носитимуть масового характеру. Тому що саме ці економічні мотиви і роз’єднують людей.

Взагалі в Україні після 1993-го року, відомого своїми страйками шахтарів, організованими певними політичними силами, масових економічних акцій протесту не було. Були шоу під Верховною Радою різних груп лобістів, які лобіювали інтереси чи сільського господарства, чи металургів, чи працівників базарного бізнесу, чи інших бізнесів. Але це були імпровізовані акції, щоб привернути увагу до своїх справді реальних чи надуманих економічних інтересів, про які держава забуває.
Більше того, існує ще один чинник, який свідчить про те, що масових акцій протесту не буде, це –  падіння довіри в громадян до більшості політичних лідерів. Адже потрібна дуже висока довіра до лідерів, організаторів тих чи інших акцій, щоб подібні акції набули масового характеру.


 

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору