Попередня версія сайту

ІІ. Аналітична довідка 

6 СЕСІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ: ПІДСУМКОВИЙ АНАЛІЗ

Закінчила роботу 6 сесія 6 скликання Верховної Ради. Якщо порівняти її з попередньою, то вона була продуктивніша в плані статистики. В опозиції ж останній      політичний          сезон     назвали                   «суєтою й невиправданими очікуваннями»,  а закони,  ухвалені на останній сесії, –  вигідними лише владній еліті.

За час роботи останньої сесії, яка тривала з 2 лютого по 10 липня 2010 року, народні депутати України ухвалили у цілому 135 законів.

Із 1038 законопроектів, розглянутих під час цієї сесії, 817 було відхилено, відкликано або повернуто на доопрацювання — тобто лише 1 з 5 законопроектів в середньому був прийнятий в цілому або в першому читанні. Співвідношення прийнятих (135) та підписаних Президентом (73) законів так само непоказове – воно становить трохи більше ніж 2/1. Ще було проведено 3 парламентських слухання – щодо реформування законодавства про місцеві вибори, запровадження 12-річної загальної середньої освіти та з питань бюджетної політики на 2011 рік.

Якщо зіставити ці цифри і почати вираховувати «коефіцієнт корисної дії» Верховної Ради, то якість законотворчої діяльності залишається досить низькою і відповідно ефективність роботи ВР також. Окрім того, часто цілком якісні законопроекти ставали жертвами лобізму — вони не приймалися або приймалися з поправками, що вихолощували їх зміст.

Коаліція «тушок».Водночас, ця сесія була однією з найбільш «скандальних» за всю історію ВР — одним із перших проявів лояльності до нового Президента України Віктора Януковича стало прийняття регламенту ВР, що був неконституційним, але дав змогу формувати коаліцію на основі індивідуального членства — задля типово утилітарних цілей. Хоча пізніше Конституційний суд всупереч своєму рішенню 2008 року про недопустимість формування коаліції на основі індивідуального членства таки визнав даний регламент конституційним, це дало підстави сумніватися в легітимності коаліції і сформованого нею уряду. В ЗМІ одразу охрестили нову більшість   коаліцією «тушок».

Власне, якщо на момент утворення коаліції 11 березня 2010 року до неї входило 235 депутатів, то на сьогодні   вона налічує вже 264 народних обранців. В основному таке збільшення відбувається за рахунок депутатів-бізнесменів, які або не хочуть мати зайвих проблем з власним бізнесом при новій владі, або сподіваються, що вступ до коаліції допоможе їм розв’язати власні проблеми. 

Харківська епопея. Ще однією одіозною подією стала ратифікація так званих «харківських угод» 27 квітня 2010 р. По-перше, вони не були проведені через відповідні комітети Верховної Ради (точніше, був негативний висновок від комітету ВР з питань національної безпеки), і депутати — як від опозиції, так і від коаліції – змогли з ними докладно ознайомитися лише за 2–3 дні до дати ратифікації. По-друге, голосування проходило з порушенням регламенту, як і більшість рішень, що ухвалює нинішня коаліція, — за допомогою «кнопкодавів», коли за присутні менше ніж 200 депутатів від коаліції голосування засвідчувало 226 і більше голосів.   По-третє, опозиція, не бажаючи допустити голосування «кнопкодавів», розстелила державний прапор у залі на сидіннях, проте  коаліція все одно голосувала, що й спровокувало бійку в залі із застосуванням димових шашок та яєць. Однак жоден депутат з коаліції не був притягнутий до відповідальності, натомість проти деяких опозиційних депутатів порушили кримінальні справи.

Мало того, сама угода носила досить суперечливий правовий характер (поєднання двох таких нерівноцінних речей, як розрахунок за природний газ та продовження базування ЧФ РФ в Україні на 25 років) і вочевидь порушувала національні інтереси України та попередні домовленості з Росією, зокрема, щодо виведення флоту з 2017 року.

Держбюджет без обговорення. Так само поспіхом, в той же день було ухвалено і державний бюджет України — без детального проходження по комітетах та без обговорення в сесійній залі.

НАТО знято з порядку денного. Практично аналогічно 2 червня ухвалювався і Закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики, який, незважаючи на деяку декларативність, все ж був важливим в плані визначення політичного курсу України. Попри вимоги опозиції залишити там норму про можливість інтеграції України в НАТО, ця поправка не була проголосована.

Судді мають підкорятись владі. Ухвалений 9 липня Закон про судоустрій та статус суддів, який мав докорінно змінити судову систему, насправді лише збільшує залежність суддів від влади (зокрема, від Вищої ради юстиції та Адміністрації Президента), хоча мав, навпаки, зменшувати її.

Кошти – з регіонів. Аналогічно голосувалися зміни до бюджетного кодексу, які всупереч програмовим цілям коаліції та уряду, зменшили доходи, якими регіони можуть розпоряджатися самостійно. 

Назад – до однопартійності. Не кажучи вже про зміну правил місцевих виборів, які фактично роблять неможливою участь нових партій, що не мають розвинутої мережі осередків, а також виключають можливість самовисування позапартійних кандидатів на посади міських голів та забороняють участь партійних блоків у цих виборах. Також за цими змінами до закону про місцеві вибори дільничні виборчі комісії тепер формуються не безпосередньо на місяцях, а за розпорядженнями територіальних виборчих комісій, де тепер перевагу матимуть провладні партії — тепер вони формуються із співвідношенням влада/опозиція як 2/1, а не як 1/1. Фактично йде гра в одні ворота, коли абсолютна більшість рішень ухвалюється з розрахунком, щоб Партія регіонів залишалася при владі ще принаймні на 5 років.

Головним чином через великий суспільний резонанс відтерміновано прийняття Податкового кодексу та нової редакції закону про всеукраїнський референдум.

20 років тому, а саме 16 липня 1990 року, Українська РСР ухвалила декларацію про державний суверенітет. За цей час — розпався СРСР, Україна стала незалежною, змінилося 4 президенти, була прийнята Конституція, а через 8 років — зміни до неї, відбулося багато інших не менш цікавих подій.

В той час комуністична більшість у ВР та виконавчих органах і силових структурах УРСР, незважаючи на те, що вже тривали процеси розпаду СРСР, не могла відразу сприйняти ідею незалежності. Тому замість терміну «незалежність» було використано більш політкоректний – «суверенітет». Але, очевидно, що без   «Демократичної платформи» у КПУ не могло бути і мови про прийняття Декларації про суверенітет. Важливим фактором також була українізація еліти та силових структур— зокрема, підрозділів збройних сил СРСР, що перебували на території України. 

Декларація була двічі підтверджена на двох референдумах, проведена через 6 поіменних голосувань у ВР УРСР і тому це дуже знаковий документ, легітимність якого не можна піддавати сумніву

Для більшості експертів була пам’ятною подія ухвалення Декларації про державний суверенітет. ЇЇї більшість експертів сприйняли як перший суттєвий крок до встановлення незалежності України. При цьому сьогодні існують серйозні загрози державному суверенітету України, на їхню думку.

Інші загрози мають менший ступінь важливості, на думку більшості експертів, але все ж є актуальними для України:

 1) сепаратистські рухи, спрямовані на виокремлення певних територій із складу України; 2)  перетворення України на буферну зону; 3) поглиблення розколу між Заходом і Сходом України; 3)  фінансова залежність, накопичення непідйомних державних боргів; 4)    втягування України в конфронтацію міжнародних суб’єктів; 5) втрата дієздатності армії та інших силових структур; 6)  втрата спроможності національної валюти; 8)  критична залежність стратегічних підприємств, галузей економіки від іноземного капіталу; 9) втягування України в конфронтацію міжнародних суб’єктів; 10) поширення на територію України міжнародного тероризму.

З приводу двох загроз думки експертів розділилися порівну — одні експерти вважають такі загрози, як втрата підтримки незалежного статусу держави серед більшості населення України та загострення соціальних конфліктів до збройного протистояння незначущими, інші надають їм досить великого значення. Ще два чинники, а саме поширення міжнародних конфліктів на територію України та анексію частини території України іншою державою, експерти вважають переважно неактуальними на сьогоднішній день.

Також деякі експерти додали ще свої фактори загроз, які не перераховані в анкетах для дослідження. Це : 

1. Діяльність нинішньої влади, яка не здатна визначити та захистити національні інтереси, обґрунтувати український державницький проект, прийнятний для більшості населення України.  

3. Тотальна русифікація суспільного життя, повна втрата інформаційного простору, занепад української культури і духовності.

4. Тотальна корупція на всіх щаблях влади, кадрова деградація і правовий нігілізм.

5. Руйнація правових інституцій і законних процедур, знецінення державницьких цінностей у суспільстві.

6. Відмова від курсу на побудову демократичного суспільства в Україні відповідно до європейських цивілізованих норм,  наступ на свободу слова, придушення діяльності опозиції.

Додавання нового коментара

Ваше ім'я:	*
Текст коментара:	*
Введіть символи, які Ви бачите на зображенні.:	*