Прощавай, друже, прощавай, наш Капітан.

30 травня 2010
Події

29 травня, у суботу, пішов з життя Ілько Кучерів.

Наш Фонд «Демократичні ініціативи» був для нього не просто «місцем роботи», це було його дітище, його творіння, його засіб змінювати світ на краще. І для нас він був не «начальником», не «босом», а Капітаном нашої дружньої команди, її беззаперечним лідером.

Ще напередодні, у п’ятницю ми збиралися і обговорювали наші майбутні задуми – як нам розвиватися далі, як стати більш ефективними і впливовими, причому Ілько наполягав, що перспектива має розроблятися на 20 років, і ніяк не менше. Дехто виявив скепсис – чи треба так надовго щось планувати? «Треба думати, що ми залишимо по собі» - відповів Ілько. Зараз ці його слова набули особливого значення.

Що залишив по собі Ілько? Він був серед тих, хто виборював незалежну Україну, одним із організаторів Народного Руху. А потім, вирішивши, що треба об’єднувати «активних з розумними» - заснував «Демократичні ініціативи». Він одним із перших зрозумів, що суспільство потребує чесного дзеркала, у яке треба постійно дивитися, і саме «Демократичні ініціативи» стали надавати соціологічну інформацію для громади. Саме Ілько був ініціатором проведення перших екзит-полів в Україні, які змусили до чесного підрахунку голосів на виборах.

Ілько був цільною людиною, зі стійкими переконаннями. Він був переконаний, що Україна має стати демократичною цивілізованою державою, увійти як рівна до європейської спільноти. І робив усе, щоб так і сталося, не відступаючи ні на крок і не піддаючись на можливі спокуси. Майбутнє України – це було його справою, це був сам він.

Ілько вмів об’єднувати людей – журналістів, соціологів, експертів. А скільки асоціацій громадських організацій виникали завдяки його зусиллям і наполегливості! Ілька любили – ми це особливо відчули, коли з ним трапилася біда.

Ілько був дуже теплою людиною, вмів дружити, завжди комусь допомагав, був люблячим чоловіком і дбайливим татусем для своїх двох доньок, турботливим сином для своїх батьків.

Свою хворобу він сприйняв по-чоловічому мужньо. Коли відходив від тяжких курсів хіміотерапії, одразу брався до роботи, опікувався новими проектами, планами, вів переговори. Не втрачав оптимізму і гумору. Почитайте на нашому сайті написане ним за день до смерті: «Вірю в те, що люди можуть і повинні змінювати світ на краще». Так вийшло, що ці слова стали його заповітом.

Ілько пішов від нас. Пішов туди, де зараз В’ячеслав Чорновіл, Сергій Набока, Гія Гонгадзе, Сашко Кривенко – це були люди його кола, його друзі. Люди не йдуть у нікуди, люди повертаються у вічність. А там – суворий гамбургський рахунок – що ти зробив у своєму житті? Чи спромігся ти хоч трохи змінити світ на краще? Ільку є чим звітувати.

Але його задуми виявилися значно більшими, ніж життя. Нещадний рок збив його у польоті. І тепер справа нашої честі втілити ці плани у життя.
Прощавай, друже, прощавай, наш Капітан. Нам тебе дуже не вистачатиме, особливо зараз, у важкі для країни часи. Але ми теж віримо, що «люди можуть і повинні змінювати світ на краще». І поки ми живі, ніщо не вирішено остаточно.

Колектив Фонду «Демократичні ініціативи»

 

Інші новини


Початок   Попередня сторінка   1   2   3   4   5   Наступна сторінка   Кінець
^ Вгору